Ну то шо стрінги придумали сексисти, казати не варто. Не думаю, що носити той клаптик з мотузочкою зручно, але ж який миловид відкривається жадібним чоловічим очам! Всі цікавини, яки отруєний тестостероном мозок міг тільки собі уявляти - як на долоні. Тобто, не всі, але їх відразу ж хочеться на долоню. Чи в долоні. Поляскати пестливо і попестити з поляскуванням, Просіяти їх міх пальцями як пісок невідомої пустелі, чи навіть зануритися в них. В цікавини.
Так, шота я не того.
Ага. От.
Будь-який чоловік сккаже "Овва!" як тільки стрінги побачить. Ну, не в магазині, не в шопі там якомусь, а в...
нє-нє
на...
карочє побачить. І скаже "Овва!", або "Хоба-ча!", чи "Тиц-диц!", а може "!!!". Не вголос, кунєшно, скаже, а буває шо і вголос. В усякому разі здогадатися по чоловікові, що той побачив стрінги дуже легко. Бо в нього просто в очах світиться така специфічно чоловіча радість чоловіка, який побачив стрінги.
Я мабуть, незрозуміло тут пояснив...
Да-а-а.
Ще що в стрінгах прикольно, що вони всеж-таки щось прикривають. Зовсім не суттєве, але від того просто дуже сильно хочеться іх зняти. Так і свербить, може там щось таке суттєве...
Нелогічно, правда?
Ага, я все неправильно розказую. Спочатку тра було про занижену талію.
Карочє, є ще один сексиський чоловічий винахід - це занижена талія на джинсах. Як чарівниця сідає/нахиняється - бац! І ці два сексиськіих винахода перетворюються на Головний Сексиський Винахід - тепер видно стрінги. Ну і далі всьо. З’являється той чарівний клаптик, за який конче треба зазирнути, цей чарівний трикутний дороговказ "Рай - там". Від нього як три дороги відходять три тоненьки штрипочки-стежки, дивлячись на які, вирішує чоловік складне питання - йти спочатку ліворуч і потім вниз, чи всеж праворуч... чи відразу пірнати униз...
Стоп.
Спокійно.
А є ще така штука як ярличок. Чи бірочка? Така штучка, мала. От іноді її видно. За неї хочеться смикнути. Не сильно. Чучуть. Смик. Смик-смик. А можна, навіть збирати їх до колекції. Бірочки зрізані зі стрингів. Розробити біркстрінгклясер. Передивлятися іноді. Поважно так гортати сторінки. Поповнювати.
Да-а-а.
І от була там бірочка! Все було! І спина, і такий перехід від спини до...
нє, неправильно
не від спини до сідниць, а від талії до стегон. Це дуже важливо! Цоб не просто - оп!-оп!, а о-о-оппп! Ну, ви розумієте.
І от я сидів, і зиркав час по часу вбік. Так- зирк! :) Зирк! :)
А! Я не сказав. Я був на презентації "антології українського самвидаву". В Харкові теж зробили презентацію і я пішов. Ну, і поки всі готувались, там в мікрофон пораз-разкають, ксерокса налаштують, то-сьо, я чайок - сьорб, убік - зирк, чайок - сьорб, убік - зирк!
Ну, а потім все почалось, вона розвернулась до сцени - і уже, кунєшно, нічо не видко було. Та й презентацію почали...

Отак іноді мистецтво впливає на життя.